Василь ШЕВЧУК: Як вижити і розвиватися? – головне питання XXI століття
Як вижити і розвиватися? – головне питання XXI століття – для людства, більшості країн планети, сімей і людей.
Ще зовсім недавно, якихось 15-10 років тому, країни світу переймалися лише однією з цих двох складових доленосного для людства питання: як розвиватися у XXI столітті? Цьому питанню було присвячено три Всесвітніх саміти ООН з навколишнього середовища і сталого розвитку (Ріо-де-Жанейро-1992, Йоганнесбург-2002, Ріо+20-2012), а також Паризький кліматичний саміт 2015 року. 200 країн світу консенсусом ухвалили «Порядок денний на XXI століття».
Але, на жаль, почалась Третя світова війна (2014-2026…), яка зруйнувала усталений світовий порядок і занурила планету в хаос.
Нинішня цивілізація ще ніколи в своїй багатовіковій історії не наближалась так близько до кінця. Світ розколовся на материки («добра», «зла» та ін.)[1] і балансує на краю прірви. Політика сталого розвитку, якою прагнуло рухатись людство у XXI столітті, витісняється агресивними війнами.
Планета Земля – спільний дім людства й усього живого – не збільшується. Навпаки: забруднюється (земля, вода, повітря, надра); виснажується (допустимий річний обсяг ресурсів людство споживає за вісім місяців); спустелюється під впливом глобальної зміни клімату; втрачається біологічне і ландшафтне різноманіття; зменшуються придатні для життя ареали; безперервні війни руйнують біосферу і майбутнє. За кілька століть людством знищено або докорінно змінено 2/3 екосистем планети Земля.
Війна Росії проти України (2014 – 2026… рр.) – в порушення першооснов світового порядку (Заповідей Божих, Статуту ООН, міжнародних і двосторонніх договорів, включаючи Будапештський меморандум про гарантії безпеки Україні), стала початком Третьої світової війни. Широкомасштабне вторгнення російських військ в Україну, яке розпочалось о четвертій годині ранку 24 лютого 2022 року з масованих ракетних обстрілів сонних українських міст і сіл, нанесло глибокі рани – душевні, фізичні, демографічні, економічні, екологічні, енергетичні, інфраструктурні тощо. Відбулось велике внутрішнє і зарубіжне воєнне переселення жінок з дітьми заради порятунку майбутнього нації.
Війна Росії проти України – це прояв «пастки Фукідіда»[2], коли велика держава (регіональний гегемон) йде війною проти іншої держави із-за страху перед зростанням її привабливості для сусідніх країн, яких агресивний гегемон вважав своєю сферою впливу.
Тема цієї екзистенційної війни домінує у професійних працях українських, а також зарубіжних аналітиків і державних діячів.
Тема ж політики розвитку відсунута на другий план. Воєнна економіка – це не про розвиток, це таке ж знищення ресурсів і життів, як і сама війна. Адже показники випуску ракет, снарядів тощо не збільшують багатства країни і людей.
Коли йдеться про воєнну економіку, то слід оперувати не показниками валового внутрішнього продукту (ВВП), а національного доходу, який, нагромаджуючись, поповнює національне багатство (сукупність створеного суспільством фізичного і людського капіталу). Але ракета, наприклад, на виробництво якої витрачено певну кількість ресурсів, після пострілу не тільки сама перестає існувати (-ВВП), а й руйнує національне багатство і ресурси іншої країни і планети.
Отже, воєнна економіка і війна – це бідність і розруха. Дійсно, історія першої і другої світових воєн нічому не вчить…
Інституційна пам'ять – фундамент стійкості нашої молодої і древньої держави. Видатний український державний діяч, дипломат і письменник, лауреат Шевченківської премії Юрій Щербак формулює історичні уроки, які Україна повинна винести з трьох світових воєн XX-XXI століття, що вогняним смерчем прокотилися по нашій землі[3].
Перший і найголовніший, від якого залежить усе інше:
«Україна, поневолена, бездержавна, позбавлена права мати власні геополітичні й національні інтереси, завжди буде приречена залишатися об’єктом пожадливості у чужій грі, метою загарбання й пограбування її природних багатств і геноциду її населення».
Знаний український генерал і дипломат Валерій Залужний розвиває й доповнює цей головний історичний урок:
«Можна впевнено стверджувати, що поряд із проблемою виживання та збереження державності в сучасному світовому порядку саме Україна відіграє роль ключового елемента стабільності. Результат нашого протистояння з РФ матиме вирішальний вплив не лише на внутрішню безпеку, а й на траєкторію розвитку нового глобального порядку.
Геополітична нестабільність, яка виникла, зокрема, через війну в Україні, попри нові виклики та загрози, вже дала шанс нашій державі. Саме український солдат відвоював не тільки державність, а й виборов право на здобуття нашої суб'єктності в геополітичному просторі. Реалізація цього історичного шансу відбувається саме зараз. Успіх буде залежати від того, наскільки ефективними будуть наші зусилля у виживанні сьогодні та розбудові нашого майбутнього.
І, як не дивно, але саме наше виживання як крок до побудови нашого спільного майбутнього залишається єдиною логічною перспективою. Перспективою, яку потрібно формувати сьогодні»[4].
А от як оцінюють сучасні проблеми і перспективи світоустрою в складних умовах глобальної турбулентності інтелектуали й державні діячі провідних країн світу.
20 січня 2026 року на Всесвітньому Економічному Форумі у Давосі Прем’єр-міністр Канади Марк Карні виступив з доповіддю, у якій висвітлив адекватне бачення туманних міражів нового світового чи то хаосу, чи все ще «порядку»[5].
Нинішній період в історії цивілізації Марк Карні визначив, як «переломний момент для Канади та всього світу». Момент, коли відбувається «розрив світового порядку, кінець гарної казки та початок жорстокої реальності, де геополітика великих держав не обмежена жодними рамками».
Проте Марк Карні стверджує, що й інші країни не є безсилими. «Вони мають потенціал побудувати новий порядок, який втілює наші цінності: повагу до прав людини, сталий розвиток, солідарність, суверенітет і територіальну цілісність держав».
В умовах, коли багатосторонні інституції (ООН, СОТ та ін.) значно ослаблені, середні і менші країни «повинні розвивати більшу стратегічну автономію: в енергетиці, продовольстві, критично важливих мінералах, у фінансах та ланцюжках постачання. Країна, яка не може сама себе прогодувати, забезпечити паливом або захистити, має мало варіантів. Коли правила більше не захищають вас, ви повинні захищати себе самі».
Важливим для наслідування є досвід Канади, коли «для вирішення глобальних проблем ми використовуємо «змінну геометрію» – різні коаліції для різних питань, виходячи з цінностей та інтересів.
Щодо України: ми є основним членом «Коаліції охочих» і одним із найбільших контрибуторів у її оборону та безпеку в розрахунку на душу населення».
Марк Карні посилається: «наш новий підхід ґрунтується на тому, що Александер Стубб назвав «реалізмом, заснованим на цінностях».
Президент Фінляндії Александер Стубб у концептуальній статті аналізує причини глибокої кризи світового порядку, викладає основні засади «реалізму, заснованого на цінностях»[6].
Зокрема, Александер Стубб констатує, що «за останні чотири роки світ змінився більше, ніж за попередні 30. Ми живемо у новому світі безладу. Наступні п’ять-десять років, ймовірно, визначать світовий порядок на десятиліття вперед.
Повномасштабна агресивна війна Росії проти України у лютому 2022 року завдала нищівного удару старому порядку.
Це було одним із найкричущіших порушень системи, заснованої на правилах, від кінця Другої світової війни і, безперечно, найгіршим, яке бачила Європа. Те, що винуватцем була постійна членкиня Ради Безпеки ООН, створеної для збереження миру, робило це ще більш ганебним. Держави, які мали б підтримувати систему, самі її зруйнували».
В геополітичному вимірі «три широкі регіони нині формують глобальний баланс сил: глобальний Захід (приблизно 50 країн), глобальний Схід (приблизно 25 країн) і глобальний Південь (близько 125 держав)».
Україна ментально і територіально належить до європейської (західної) цивілізації. З даного світового розкладу видно, наскільки Україна важлива для безпеки і демократичного розвитку людства.
Тому «і західним, і східним лідерам потрібен реалізм, заснований на цінностях. Мета реалізму, заснованого на цінностях, – знайти баланс між цінностями та інтересами так, щоб пріоритет залишався за принципами, але водночас визнавати межі державної влади, коли йдеться про інтереси миру, стабільності та безпеки».
Президент Фінляндії, яку з Україною споріднює спільне сусідство, застерігає: «Коли дехто пропонує фінляндизацію як спосіб завершити війну в Україні, я рішуче не погоджуюся. Такий мир мав би надто високу ціну – фактичну здачу суверенітету й територій».
Далі Александер Стубб передбачає, що «у найближче десятиліття можуть виникнути щонайменше три сценарії.
У першому сценарії нинішній безлад просто збережеться. Елементи старого порядку ще залишаться, але повага до міжнародних правил та інституцій буде à la carte (вибірковою) і ґрунтуватиметься переважно на інтересах, а не на засадничих цінностях.
Ситуація може погіршитися: у другому сценарії основи ліберального міжнародного порядку – його правила та інституції – продовжать руйнуватися, і існуючий порядок зазнає краху. Світ наблизиться до хаосу без чіткого центру влади, а держави будуть нездатні вирішувати гострі кризи, такі як голод, пандемії чи конфлікти.
У третьому сценарії нова симетрія влади між глобальними Заходом, Сходом та Півднем призведе до перебалансованого світового порядку, в якому країни зможуть вирішувати найнагальніші глобальні виклики через співпрацю та діалог рівних».
Зрозуміло, що Президент Фінляндії формулює політкоректне бачення реформ, необхідних для третього (мирного) сценарію.
«У цьому сценарії принципи Статуту ООН візьмуть гору. Але для цього необхідно реформувати міжнародні інституції.
Реформа починається з Організації Об’єднаних Націй.
По-перше, усі основні континенти мають бути представлені в Раді Безпеки ООН постійно.
По-друге, жодна окрема держава не повинна мати права вето в Раді Безпеки.
По-третє, якщо постійний або тимчасовий член Ради Безпеки порушує Статут ООН, його членство в організації має бути призупинене. Це означало б, що після повномасштабного вторгнення Росії в Україну її членство було б призупинене. Таке рішення може ухвалити Генеральна Асамблея. В ООН не повинно бути місця подвійним стандартам».
Александер Стубб зосереджується, головних чином, на проблемах забезпечення миру, що цілком зрозуміло в умовах третьої світової війни. ООН демонструє, на жаль, безсилість – але так виписаний її Статут (де все зводиться до Ради Безпеки, а там право вето агресора).
Проте, заради справедливості, слід зазначити, що Організація Об’єднаних Націй відігравала і відіграє важливу роль, наприклад, в екологічній сфері (різноманітні конвенції ООН із захисту навколишнього природного середовища Землі, включаючи глобальну зміну клімату), гуманітарній сфері (боротьба з бідністю тощо) та ін. сферах життєдіяльності людства на Планеті Земля. Усе це варто враховувати, як і те, що ООН наразі не має силової компоненти (не тільки військової) для забезпечення реалізації своїх рішень.
Президент Фінляндії обережно оцінює ймовірність ухвалення запропонованих реформ: «Те, чи підтримають 193 держави-члени ООН ці зміни, залежатиме від того, чи зосередять вони свою зовнішню політику на цінностях, інтересах або силі.
Малі держави, такі як моя, не сторонні спостерігачі в цій історії. Новий порядок буде визначений рішеннями, ухваленими політичними лідерами як великих, так і малих держав – демократів, автократів чи тих, хто перебуває між ними. І тут особлива відповідальність лежить на глобальному Заході, як архітекторі минулого порядку й досі, економічно та військово, найпотужнішій глобальній коаліції. Те, як ми нестимемо цей тягар, має значення. Це наш останній шанс».
Вищевикладене бачення проблем виживання і розвитку людства у XXI столітті інтелектуалами-державними діячами таких знакових країн, як Канада й Фінляндія, в доповнення до «Порядку денного на XXI століття», солідарно ухваленого на трьох Всесвітніх самітах ООН із сталого розвитку (1992, 2002, 2012 рр.), має важливе значення для формування внутрішньої і зовнішньої політики України.
Характер екзистенційної війни за виживання Українського народу і держави поставив у порядок денний надзвичайно складні завдання, які до того ж треба вирішувати одночасно:
захиститися і не допустити критичних втрат;
зберегти ідентичність і зміцнити внутрішню єдність;
не допустити злиднів і безнадії, втоми й байдужості;
вберегти моральні основи нації і дітей, що зросли у війні;
повернути людей з-за кордону і згуртуватися;
не втратити серця людей на тимчасово окупованих територіях;
відновити зруйноване і збудувати сильну Україну;
зберегти сталу й вагому міжнародну підтримку (зброя, дипломатія, фінанси, інвестиції, оборонні альянси тощо) та ін.
Завдання складні, але посильні для згуртованої і загартованої української політичної нації, яку твердо підтримує глобальне українство. В результаті Україна має всі шанси вийти з війни, хоч і з важкими матеріальними втратами і глибокими моральними ранами, але оновленою, модернізованою, добре керованою державною; зайняти гідне місце в співдружності європейських країн – «в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій», як бачив за 200 років до цього наш великий Пророк Тарас Шевченко.
Інституційна пам'ять (постійна й оперативна) вкарбовується у генетичному коді нації: по-перше, ми нащадки і спадкоємці сильної тисячолітньої європейської держави – Київської Русі.
По-друге, пам’ятаймо, що зовсім недавно – 25 вересня 2024 року 30 демократичних країн світу, включаючи країни «Великої сімки» (G7), і Європейський Союз – тобто «глобальна Північ» (за визначенням Александера Стубба), або ж «Материк добра» (за визначенням Юрія Щербака) фактично прийняли Україну до свого співтовариства. Це сталося під час Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку (США), де було підписано «Спільну декларацію про підтримку відновлення та реконструкції України»[7]. Це – важливий історичний факт, який треба наповнювати конкретними діями й рішеннями, незважаючи на тимчасові коливання дрейфу найбільшого світового «айсберга».
Лідери країн західної цивілізації підтвердили непохитну підтримку України сьогодні та в майбутньому, в умовах війни та миру, включаючи надання військової, бюджетної, гуманітарної підтримки та допомоги у відновленні й реконструкції України та її людського капіталу в контексті процесу вступу до ЄС.
Зі свого боку Україна зобов'язалася впроваджувати економічну, судову, антикорупційну реформи, реформи корпоративного управління, оборони, державного управління, управління державними інвестиціями та правоохоронної системи. Ці реформи є необхідними й життєво важливими для забезпечення довгострокової підтримки реконструкції та відновлення України.
Спільне послання демократичного світу й України чітке: ми залишаємося відданими стратегічній меті вільної, незалежної, демократичної та суверенної України в межах її міжнародно визнаних кордонів, яка процвітає та здатна захистити себе.
Отже, Україна має історичний шанс і можливості (за підтримки демократичних країн світу і належно виконуючи домашні завдання) вижити, відродитися і стати сильною державою – у безпековому, економічному, соціальному, екологічному, культурному вимірах.
Можливо, це і «наш останній шанс», як пише Александер Стубб щодо «останнього шансу Заходу побудувати новий світовий порядок».
Відтак – майбутнє, якого ми хочемо:
збереження і зміцнення Української держави і нації, відновлення територіальної цілісності і державного суверенітету в межах міжнародно визнаних кордонів;
вступ до Європейського Союзу та НАТО, або ж побудова нового європейського оборонного альянсу з Україною та ЗСУ в авангарді, з ядерною та протиракетною парасольками;
відродження на новій технологічній основі зруйнованої економіки та інфраструктури, інтегрованої з європейською інфраструктурою, включаючи новітню оборонно-промислову індустрію, ефективний аграрно-промисловий комплекс, диференційовану енергетику тощо;
проведення необхідних реформ в напрямку економічної свободи, якості та конкурентоспроможності національного господарства;
відновлення і зростання демографічного потенціалу, включаючи підтримку розвитку науки й освіти, штучного інтелекту, завдяки якому інтелектуальні народи мають змогу перемагати варварів;
зміцнення національної єдності, включаючи глобальне українство;
переформатування державних інституцій на основі ліберально-демократичного націоналізму, формування нової політичної еліти, професійної та чесної влади, кістяк якої складуть пасіонарні воїни і волонтери, освічена молодь і державотворці з системним мисленням.
Націоналізм (не плутати з нацизмом) – це історична еволюція в соціальному житті людства, що замінила домінування етнічних організацій буття. Головною метою націоналізму європейського типу є формування, збереження та розвиток політичних націй на основі ідеології державного будівництва, соціально-культурної інтеграції та суспільної єдності у державотворчих процесах, суверенітету над своєю батьківщиною, вільною від зовнішнього втручання.
«Майбутнє, якого ми хочемо» – це не тільки про нас, Україну, це – про Європу і весь Світ, адже так називається підсумковий документ, ухвалений у червні 2012 року всіма країнами на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро (Ріо+20).
Не треба більше втрачати час (найдорожчий і невідновний ресурс) і видумувати щось нове – після війни слід вернутися до реалізації рішень Всесвітніх самітів ООН із сталого розвитку. Лише з одним суттєвим доповненням – силової компоненти для забезпечення миру.
Материк добра має бути сильним, щоб вижити і розвиватися.
Василь ШЕВЧУК,
доктор економічних наук, професор
Червень 2026 року
[1] Юрій Щербак. Рашизм і Третя світова війна України. Перемогопоразка України і падіння Росії. – Київ: Незалежний Український Медіа Центр, Видавничий дім журналу «Пам’ятки України», 2025. – 272 с.
[2] https://uk.wikipedia.org/wiki/Пастка_Фукідіда
[3] Юрій Щербак. Рашизм і Третя світова війна України. Перемогопоразка України і падіння Росії. – Київ: Незалежний Український Медіа Центр, Видавничий дім журналу «Пам’ятки України», 2025. – 272 с. (с. 58-62)
[4] Валерій Залужний. Стратегія України в розбудові безпекових альянсів в умовах геополітичної нестабільності. – https://www.pravda.com.ua.
[5] Марк Карні. Кінець гарної казки та початок жорстокої реальності. –https://texty.org.ua/fragments/116720/kinec-harnoyi-kazky-premyer-kanady-vyholosyv-u-davosi-istorychnu-promovu-pro-novyj-svitoustrij-tekst/
[6] Александер Стубб. Останній шанс побудувати новий світовий порядок. – https://texty.org.ua/fragments/116429/ostannij-shans-zaxodu-yak-pobuduvaty-novyj-svitovyj-poryadok-poky-ne-stalo-nadto-pizno-stubb-dlya-foreign-affairs/
[7] Спільна декларація про підтримку відновлення та реконструкції України. – [Електронний ресурс] – https://www.president.gov.ua/news/spilna-deklaraciya-pro-pidtrimku-vidnovlennya-ta-rekonstrukc-93521.